Хамство Книжкового Супермаркету

А трапилось зі мною от що.

Я – голова громадської ради й один із засновників київського видавництва «Факт».

У п’ятницю, 17 квітня 2009 року, заявився я на Петрівку в офіс «Орфея» (мережа книжкових магазинів «Книжковий супермаркет») отримати гроші за продані книжки.

Тут треба дещо відхилитись убік і розповісти, що гроші віддають у цій організації вкрай неохоче. Щоби отримати своє, треба зідзвонитись із Костянтином Генріховичем Клімашенком, директором цієї організації. Костянтин Генріхович в більшості випадків слухавку не бере, й упіймати його можна, лише подзвонивши з неочікуваного номера. Не завжди, іноді й це не допомагає. Далі, Костянтин Генріхович, як людина благородної вдачі, незмінно каже: «Приїжджайте в п’ятницю о 17.30». А в п’ятницю у визначений час самого Костянтина Генріховича на місці не виявляється, його помічники розводять руками, мовляв, «які гроші?», і на цьому питання вичерпується саме по собі. Хоча, бувало, посидять мої співробітниці години до 9 вечора в кабінеті у боржників, поскандалять, повипрошують, бач – щось і дадуть. Принизливо й неприємно, дівчата плачуть, у п’ятницю ввечері на них сім’ї вдома чекають...

Втім, останнього місяця зовсім скрутно стало із розрахунками в «Орфеї» і я вирішив долучитись до процесу особисто. За два дні до п’ятниці, тобто в середу, я (о, диво!) видзвонив пана Клімашенка й отримав очікуване запрошення на п’ятницю о 17.30.

Отже, в п’ятницю, 17 квітня 2009 року, заявився я на Петрівку в офіс «Орфея» отримати гроші за продані книжки.

Відносно легко отримавши певну суму, я виявив, що зі мною проведено розрахунок за січень поточного року. «Але ж квітень...» – несміливо зауважив я. «Телефонуйте Клімашенку», – була відповідь. Клімашенко слухавку не взяв, воно й зрозуміло. І тут мені прийшла думка, що виявилась, як згодом з’ясувалось, фатальною. Я подзвонив Костянтину Генріховичу Клімашенку з його ж офісного номера.

«Але ж квітень… – завів я стару пісню. – Може, якось пришвидшити…» І тут Костянтин Генріхович, певно, подивився на годинник. І, певно, зрозумів, що час уже майже неробочий. І що він уже не посадова особа, директор книготоргівельної організації, борець за українську книгу тощо, а простий хлоп на відпочинку, до якого придовбався, перепрошую на слові, хрін зна хто, гроші, розумієш, якісь вимагає... «Какіє, нахрєн, дєньгі?! Ща приєду в офіс, башку тєбє отвєрну нахрєн!» Іншими словами – пішов на ...!

 (на фото - Костянтин Клімашенко)

І через безглузду випадковість Костянтин Генріхович Клімашенко всю цю тираду вимовив у слухавку. І ще багато всякого розповів. Без купюр. Не використовуючи слова «хрін», оскільки є більш точні терміни в його лексиконі.

Ні, все зрозуміло... Криза... Невчасні розрахунки... Стомлюють всі ці люди жахливо, які грошей своїх вимагають...

Ні, правда, все зрозуміло, ми й самі грішим часом затримкою виплат, криза все-таки. Але щоб так по-пацанськи... «Гроші? Пішов на ...!!!»

Оце так Костянтин Генріхович! Оце по-нашому, по-бразильські!

Загалом я так думаю: криза ж бо вона закінчиться раніше чи пізніше. І багато що буде списане на кризу – неплатежі, заборгованості, некоректне виконання зобов’язань. Багато що спишеться на кризу. Але хамство... Ні, оце вже вибачайте.

Я категорично проти.